Автор: Захар Давиденко
Сучасна людина ніколи не відмовиться від праски чи від пральної машини, ніколи не почне носити автентичний традиційний одяг в умовах великого міста та ніколи не захоче повертатися до життєвих канонів, яких дотримувалися наші пращури. Світ змінюється, та люди намагаються слідувати його динаміці. Тут і виникає логічне запитання: чи є в цьому дуже сучасному світі місце для традиційної культури, яка є повною протилежністю нашому сьогоденню? Відповідь: є. Але кожен, хто захоче ближче познайомитися з традиційною українською культурою, ризикуватиме наткнутися на люту шароварщину.
У цій статті ви дізнаєтеся, як розпізнати шароварщину, що із нею робити та чи є їй гарна альтернатива. Можете називати це мініпосібником справжнього антишароварника.
Бабусі у віночках - це дуже стильно та традиційно
Усе просто: бабусі у віночку - це справжнісіньке зло. Річ у тім, що вінок у традиційній українській культурі носили тільки незаймані та неодружені дівчата. Цей головний убір певним чином сигналізував амбітним неодруженим парубкам про те, що до дівчини можна засилати сватів, і вона готова до шлюбу. Вінок, який востаннє одягали під час весілля, також є конкретним символом дівочої цноти. Сподіваюся тепер ви розумієте, чому на голові у бабусь або жінок із дітьми він виглядає дещо кострубато.
Червоні атласні шаровари - уособлення українського козацтва
Козацькі шаровари впродовж багатьох віків оповиті містифікаціями про їхнє походження, колір та призначення. Найпопулярніший із цих міфів ось такий: козаки одягали червоні шаровари, аби під час бою на них не було видно крові після поранення. Звучить дуже сумнівно, адже в цьому випадку втрачається прагматика ведення бою. Будь-яке військо зацікавлене в тому, аби бути непоміченим на полі бою. Більше того, немає жодної документальної згадки про червоні шаровари, тому сценічні "українські шаровари" можна вважати незрозумілим новотвором.
У наших пращурів не було сексу, задовго до СРСР
Українська традиційна культура просякнута еротичними підтекстами з ніг до голови, починаючи від весняних обрядодій, які часто завершувалися розкутими гуляннями молоді до самого ранку (так звані досвітки), і закінчуючи ліричними піснями, у яких ламають калину, вправно грають смичком, просять води напитися чи колять голкою :)
Очевидно, що при всій консервативності та табуйованості культури, ми не зможемо знайти відвертих описів сексу, як от в сучасній українській літературі. Проте безліч експедиційних записів говорять про те, що наші пращури були ласими до «притуляння».
Традиційний український спів - це ніби «бабці в селі виють»
У кожного з нас має бути знайомий, який починає голосно фукати та кричати "село", коли десь звучить народний спів чи музика. Що робити в таких випадках та як на це реагувати? Ніяк. Ваш максимум - це показати їй/йому декілька експедиційних записів, які звучать "трушно", автентично та не в хоровій манері. У такий спосіб постраждалому можна розплющити очі. Якщо ж і це не працює - забийте. Людина, яка у своїй голові асоціює традиційний народний спів із хором Верьовки, - пропаща людина. Ми її втратили, game over. Хор Верьовки - це окремий вид сценічного мистецтва, який має право на існування та який справді працює з українським фольклором, але подає його точно не у традиційній формі, м'яко кажучи.
Вас ніхто не змушує ставати їхнім фанатом чи фанаткою, тому найкраще створити свою власну фонотеку фольклорних записів, яку можна використовувати як свого роду культурну детоксикацію.
Вишита сорочка з базару - справжнісінька вишиванка
Усе, звісно, не так серйозно та однозначно, але приблизно ось так: вишиванка з Андріївського узвозу чи Хмельницького базару - це китайська туфта. Наші пращури витрачали на виготовлення однієї, унікальної (!) вишиванки багато часу та праці, саме тому штамповані та шаблонні вишиті сорочки руйнують усю концепцію. У жодному разі не треба бігти до шафи та починати панічно викидати всі свої вишиванки, придбані на ринку чи в сувенірній крамниці. Але на майбутнє спробуйте замовити сорочку у майстрині, яка не за всі гроші світу допоможе вам стати власником чи власницею унікальної вишиванки. Таку сорочку буде не соромно пафосно «передавати у спадок».
Отже, під час знайомства з традиційною українською культурою треба бути обережним, адже існує багато «вовчих ям». Не обов'язково завтра підриватися з самого ранку, починати співати "Ой там на горі", одягати традиційну вишиту сорочку та кидати дротики у плакат із хором Верьовки. Але не забувайте про те, що будь-яку інформацію треба перевіряти, шукати першоджерела та скептично аналізувати, навіть якщо це стосується, здавалося б, українського фольклору.