Андрій Щегель - чувак, якого сміливо можна назвати одним з найкращих стендап-коміків України. Його сольники збирають сотні живих глядачів і сотні тисяч переглядів на YouTube. Для нього немає заборонених тем для жартів - і саме цим він притягує людей до своєї андерграундної творчості.
Дитинство
Моє дитинство пройшло в Борисполі. Я був звичайною, злегка товстенькою дитиною, яка намагається не привертати до себе зайвої уваги. Окрім того, що я часто й колінця бив, і в кропиву падав, мені ще й прилітало від інших. Такі були закони Борисполя: якщо ти товстий, то тебе "бичать". Я робив усе для того, щоб цього не ставалося. Але це були 90-ті роки, коли ти живеш у шаленому контрасті з навколишнім світом. Бо у тебе наче й батьки адекватні та оточення нормальне, але часом зустрічаєшся з людьми, які живуть просто за іншими законами існування. Тому приходилося якось виживати.
Моя мама працювала у відділі справ неповнолітніх, щоб постійно мене "відмазувати", бо я крав продукти в магазинах. У нас було дуже бідне дитинство. Перший спогад, який з'являється переді мною, коли я думаю про юність, - це коли продавчиня нахиляється за прилавок, а я тим часом швидко краду батон.
Як прийшов у стендап?
У Києві час від часу проводяться Відкриті Мікрофони. Це заходи, на яких кожен охочий може спробувати себе в жанрі стендапу. Якось декілька років тому моя дружина сказала: "Ти повинен виступити". Я взагалі раніше про жанр комедії, а тим більше стендап, не думав. Коли навчався в університеті, то грав у КВК. Ми тоді з командою вірили, що саме з грою в КВК ми досягнемо великого успіху. Тому будь-які інші тусовки, культури, субкультури дуже вороже сприймали. Коли мені розказали про стендап, я подумав, що це якась чергова секта, яка складається з дурнів, які не розуміють, що вони роблять.
У Відкритого Мікрофона є переможці. Тобто я поставився до нього просто як до змагання, в якому можна перемогти. Але вийшло так, що залишився там на деякий час. Перший раз я не переміг, другий, третій - теж ні. Десь, мабуть, вже на четвертий раз я отримав перемогу. Вже точно не пам'ятаю.
Потім Свят Загайкевич запросив мене у "Підпільний стендап / Underground Stand Up". Це місце, де круті коміки Києва створюють найбільш соковиту та смачну комедію. Я з радістю погодився, адже більше ніяких інших пропозицій на той час не мав. Чому "Підпільний стендап" є підпільним? Тому що це така айдентика з чимось незаконним, різким і схожим на шпигунство.
Що таке Underground для мене? Underground - це творчість вільних людей, на яких не тисне ні необхідність заробляти гроші, ні спокуса бути впізнаваним або знаменитим. Це люди, які орієнтуються на свої знання, досвід, вподобання та намагаються робити щось середнє між фіговою попсою і нікому не потрібним "шлаком".
Що я роблю тут і зараз, коли втрачаю увагу глядачів?
Насправді, коміком може стати будь-хто. Але той, хто хоче ним стати, повинен бути готовим до найгіршого гівна у своєму житті. Як взагалі можна чимось займатися і не розраховувати на те, що може бути все погано? Я завжди кажу так: розраховуй на найгірше, а вір у найкраще. У стендапі буває все: факапи, внутрішня тиша, відсутність грошей, натхнення, сумніви в собі, роздуми про те, навіщо ти цим займаєшся тощо. Тобто все класично, як у будь-якій роботі. Стендап - це не якийсь окремий двіж, який не має нічого спільного з твоєю офісною роботою. Він теж має свою методику, певні механічні дії, повторення якихось процесів. Це історія про шлях до пізнання себе. Завжди запитуй себе, хто ти, чим займаєшся, куди йдеш і чи важливо все те, що ти зараз робиш.
Коли я починаю виступати та розумію, що люди зі мною не на вайбі, то я починаю їх тролити та сміятися з них - виймаю козирі, так би мовити. Насправді, я ніколи не гнався за успішністю виступів. От, наприклад, останній мій виступ був у Відні. Я виходжу на сцену, починаю розказувати, але відчуваю, що люди ну взагалі не розуміють жартів. Я міг би зупинитися і сказати:
- Чуваки, це далеко не найгірший виступ у моєму житті. А у мене їх було набагато більше, ніж у вас. І знаєте, є всі ознаки того, що це ваші проблеми, хлопці та дівчата.
Я хочу насамперед дарувати людям враження. І якщо я зі своєю комедією не рухаюся в напрямку "плюс" до вражень, то я зіб'ю всіх глядачів з ніг, щоб вони з жахливим настроєм йшли додому. Коли ти вже пережив байдужість аудиторії сотні разів, то тобі вже нецікаво відчувати це знову. Я просто приймаю реальність і роблю так, щоб мені самому не було при цьому нудно.
Я з перших моментів виступу відчуваю, що аудиторія не моя. Але завжди все можна виправити: регулювати темп, потужність подачі, кількість мату, почати з якогось інтерактиву, який точно спрацює. Але чому я повинен робити це кожного разу? Цю частину роботи я не готовий брати на себе. Я просто хочу виходити, щоб глядач був уважний до того, що я кажу, як я кажу, давав мені реакцію та відповідь. Я хочу виступати так, як я хочу виступати, у них вже немає вибору - вони вже його зробили. Якщо виступ буде фіговий, то це швидше їх проблема, а не моя. Я знаю, що я роблю і десятки разів це працювало. А я робив те ж саме, що роблю зараз. То в кому з нас проблема? Я змирився з тим, що свою аудиторію я вже зібрав, більше мені й не треба. Це моя особиста гарантія свободи та розкутості в виступі.
Яким є хороший комік на мою думку?
Якщо говорити про те, які коміки подобаються особисто мені, то є дві ознаки: вони не жартують на якісь попсові теми та нестандартно підходять до створення жартів. Взагалі, я ставлюся до людей, які виробляються певний контент, як до життів, які мені ніколи не прожити. Якщо комік розповідає про щось, що у моєму житті ніколи не було і не буде, бо я не така людина, або він дивиться на якісь речі так, як я ніколи не дивився, то він для мене чудовий артист. Не будемо диференціювати на коміків чи музикантів. А якщо він просто нудний чувак, який пише сценарії для якихось продакшнів чи телебачення, то він для мене ніхто.
Я, наприклад, люблю дивитися відео з Пашею Техніком. Чувак сидів у в'язниці за те, що вживав і продавав ксанакс, препарат, який діє, як наркотик. Паша ледве говорить, у нього купа тату, він матюкається, у нього є дружина, дитина і ще він займається музикою. Мені таке життя ніколи не прожити, тому мені цікаво стати частиною цього. Тому я ніколи не буду фанатом жартів, які ти придумав, бо у тебе звичайне життя. Треба "чимось" жити, щоб був матеріал, який можна переробляти в комедію. Просто сухих домислів і розмірковувань про життя буде недостатньо.
Фізики та жарти
Чи крав хтось у мене коли-небудь жарти? Ні. Ніхто не буде красти так, щоб це було помітно. Дивіться, у будь-якої думки чи жарту є своя схема чи форма. І ця думка є комедійною тільки завдяки своїй формі, тобто каркасу, який іншим бути не може. Якщо ти вже зліпив з цього жарт, то він буде такий самий, як і у когось іншого. Ви як два фізики, які пояснюють у XIX столітті якесь фізичне явище, перебуваючи далеко один від одного. Просто наукова думка вже дійшла до того, щоб осягнути це - і ви незалежно один від одного робите схожий висновок, тому що це аргументоване підтвердження теорії. Так само і в комедії. Просто треба писати та виступати так, щоб не повторюватися. Братися за теми, за які ніхто не візьметься. У мене немає тем, на які я ніколи не буду жартувати. Якщо це буде смішно, то я про це напишу.
Ті ситуації, про які я розповідаю на сцені є такими ж самими в житті. Просто існують інструменти комедії для того, щоб перебільшити щось або порівняти з чимось. Тобто я роблю певні ремарки, які є комедійними акцентами в історіях.
Чому я свій тур назвав "Артист у законі"?
Це називається "оммаж" - дань поваги творчості іншому артисту. Вся промокампанія будується на 8-хвилинному монолозі Серьоги (чувака, який був суддею на X-факторі). Цей свій монолог про власну значимість та неймовірність він розповів Анатолію Анатолічу в рамках програми "Зе Інтерв'юер".
"Я оценил, через что моему персонажу, тому, кто сейчас с вами разговаривает в этой физической оболочке, пришлось пройти. Насколько временами мужественно и достойно он себя вел, насколько он профессионал в том, что он делает, насколько он красавец в том, что он делает. Я всегда себя пригибал, всегда себя принижал до уровня плинтуса, всегда себя критиковал, всегда собой был недоволен, а сейчас я просто понимаю, что я дружу, знаком и работаю с очень сильным, интересным и не похожим на других человеком. Я люблю этого человека, я горжусь этим человеком, хочу жить с ним дальше, понимать, что мне с ним по пути. Это мега-чел. Он прекрасен, он талантлив, он обладает прекрасным чувством юмора, он меняется, он многогранен, он текуч, он внушает ужас и страх своими преломлениями.
*Сольник записувався до 24 лютого 2022 року, станом на зараз Щегель комунікує українською.
Я артист в законе, я не работаю на дядю, ни одного продюсерского контракта, никогда, всегда сам. Почему я стал Полиграфом? Потому что не пойду работать на фабрику, на завод. Потому что сделать шедевр из слова - вот это и есть акт творчества, акт создания. В начале было слова. Запиши меня в телефоне Серега Бумер. Это невероятный чел. Это чел, который выпрыгивает с парашютом, у него пульс 60. Он выходит в прямой эфир, в 43 года он танцует пасадобли там какие-то, вальсы танцует какие-то, у него пульс 60. Он спит перед эфиром 20 минут, наводя страх и ужас на тех, кто рядом. Он умудряется шутить без заготовок, без сценаристов. То есть это нереальный тип".
Я був просто вражений цим монологом. Це якась пост-мета-супер-іронія. І найдивніше те, що ти ніяк не можеш дати цьому оцінку. Якщо ти прямо та в лоб це сприймаєш, то думаєш, що Серьога - це просто якийсь самозакоханий тип. Якщо ж ти намагаєшся осмислити це та знайти аргументи, чому він має право так казати, то ти їх теж знаходиш. А значить, що він не самозакоханий тип. Взагалі, нормальний шоу-бізнес діє за правилами та законами Америки. Там є кумири, захоплення, фанати. Там один артист може сказати іншому, що він суперкласний і зробити з ним feat. У СНД так склалося, що для того, щоб хтось сказав, що ти крутий, у тебе 2 варіанти: або ти дійсно нереально класний, або в тебе хороший піар.
А Серьога - це артист, який сам себе зробив, адже він простий хлопець з провінційного міста в Білорусі. Щоб хтось сказав, що ти крутий, ти повинен сказати це сам. Серьога - як Ісус, який вперше робить цю жертву і відкрито про це заявляє. І зовсім не безпідставно, адже він має на це повне право.
Я побудував на цьому свою промокампанію, бо вона яскрава, незвичайна та містить безліч пасхалок. Яка її історія? Спочатку ти в фіналі останнього сольника вчиш напам'ять монолог Серьоги на 4 хв, де немає персоналізованих думок про реп та Бумєр і розповідаєш це просто без пояснення 200 людям, а вони сидять в залі та не розуміють, що відбувається. Потім ти публікуєш афішу, яка називається "Артист в законі", де ти знаходишся в лікарняній палаті психлікарні, де в тебе пульс 60, а ти стоїш в позі з пасодоблю. Це просто як ікона з візуальними відсилками до цілої культури. На стінах палати написаний монолог Серьоги - рукописний текст всього, що Серьога говорив.
Потім ти вимагаєш від глядачів повного занурення і вникнення в контекст. І є люди, які розуміють всі алюзії та посилання. Вони були на останньому концерті, вони чули монолог Серьоги в моєму виконанні. Спочатку думали, що ти дебіл, але потім ти розповідаєш їм про цей сольник і пазл в їхній голові складається докупи. Тоді ти б'єш тату "Пульс 60" і вони розуміють, що тільки що знайшли справжній скарб. Адже ніхто, крім них, цього не осмислює. Вони щасливі, бо це тільки їхнє. Це так я задумував. Чим раніше глядач здогадався - тим більший він красунчик. Ось це і є андеграунд - тяжіння до чогось незвичайного, цікавого та особливого.
Завжди запитуйте себе, хто ви, чим займаєтеся, куди йдете і чи важливо все те, що ви зараз робите. Такі невеликі рефлексії - це шлях до пізнання себе. Сприймайте карантин, як період, який допоможе вам розібратися зі своїми вподобаннями, думками та мріями.